Габріель Бонер Шанель (фр. Gabrielle Bonheur Chanel), прозвана Коко Шанель (19 серпня 1883 — 10 січня 1971) французька кутюр’є яка відома винаходом, а точніше внесенням у жіночу моду простої чорної сукні та приталеного жакета. Вплив Коко на моду був такий великий, що журнал «Тайм» вніс до списку ста найвпливовіших людей XX століття. Вона була єдиним дизайнером хто спромігся цього.
Початок шляху
Дитинство Шанель було важким. Народилася вона в Сомюрі в 1883 році, хоча стверджувала, що з’явилася на світ у 1893 році в Оверні. Коли їй було 12 років, у неї померла мати, а трохи пізніше її покинув батько. Вона була найстарша з 5 дітей. Всі вони залишилися під опікою родичів і провели деякий час у притулку при католицькому монастирі в Обазіні, саме тут Коко освоїла майстерність шиття. Коли їй виповнилося 20, вона влаштувалась продавцем у магазин одягу, а вечорами підробляла у кабарі співачкою. Улюбленими піснями дівчини були “Ko Ko Ri Ko” та “Qui qua vu Coco”, за що їй і дали прізвисько – Коко. Співала вона не дуже добре, проте на одному з виступів Коко дуже сподобалася молодому буржуа, офіцеру (спадкоємцю династії текстильних промисловців) Етьєну Бальзану (Etienne Balsan), який відвіз її до себе в замок. Там вона жила в розкоші і ні в чому собі не відмовляла, пізнавала смак світського життя та дорогих нарядів, які їй здавались дуже складними.
Свій магазин, свій бізнес
Познайомившись у 1912 році зі спадкоємцем династії англійських вуглепромислників, Артуром Капелом на прізвисько Бій, Коко змінила замок на холостяцьку квартиру в Парижі. десь вона почала робити і продавати свої капелюшки всім колишнім коханкам Боя та їх численним подружкам. Справа Шанель швидко пішла в гору, і наприкінці 1910 року, взявши гроші в друга, вона перебралася на вулицю Камбон і відкрила там своє ательє зі сміливою вивіскою «Моди Шанель». Трохи пізніше в 1913 році вона відкрила другий магазин торгує капелюшками в Довілі, але її мрія була створювати одяг. Пишуть, що тоді не можна було виготовити офіційну жіночу сукню, не будучи кравчиною, за це могли притягнути до відповідальності за незаконну конкуренцію, тому Коко почала шити сукні з джерсі – тканини, яка до цього використовувалася тільки для пошиття чоловічої нижньої білизни. Як кажуть, процес створення суконь у Коко був такий: вона брала ножиці, накидала тканину на манекенницю і різала та заколювала безформну масу матерії доти, доки не виявлявся потрібний силует. Коко швидко увійшла у світ моди, звернувши на себе загальну увагу більш чоловічими моделями одягу для жінок. Вона звільнила жінок від тісного та незручного одягу, дозволила їм одягати штани, оголювати щиколотки. Шанель ввела в моду коротку стрижку для жінок, вона відрізала коси і гордо вийшла «в люди», пояснюючи всім, що в неї в будинку зайнялася газова колонка і обпалила їй локони.
Траурна знаменита чорна спідниця.
1919 року Артур Кейпел загинув в автомобільній катастрофі. Можливо, якби не трапилася ця трагедія в її житті, не було б і знаменитих експериментів із чорною тканиною. Дотепники стверджують, що Шанель ввела в моду чорний колір, щоб одягнути в жалобу за своїм коханим усіх жінок Франції, бо сама не мала права офіційно носити жалобу: вони з Артуром не були одружені.
Перші моделі такої сукні шилися із забутого зараз текучого креп-марокена, були вони довжиною до колін, прямого крою з вузькими рукавами до зап’ясть. Їх відрізняли неймовірно точний, вивірений крій та революційна довжина спідниці. До речі, Шанель вважала, що низ сукні не можна піднімати вище за коліно, оскільки рідко яка жінка може похвалитися бездоганною красою цієї частини тіла. У дорожчих суконь для коктейлю був U-подібний виріз, а у вечірніх – глибоке декольте на спині. З такими сукнями потрібно було носити довгі нитки перлів або кольорової біжутерії, боа, маленькі жакетики та крихітні капелюшки.
Шанель номер 5
Влітку 1920 року, коли Коко відкрила у Біарітці великий Будинок моделей, вона познайомилася з російським емігрантом – великим князем Дмитром Павловичем. Роман їх був коротким, але плідним: у творчості Шанель розпочався російський період. Коко почерпнула безліч нових ідей від свого екзотичного коханця, і її колекції з’явилися деталі російського народного костюма, косоворотки з оригінальними вишивками. Але головне – князь познайомив Коко з вихідцем із Росії, видатним хіміком-парфумером Ернестом Бо, батько якого багато років працював при Імператорському дворі. Ця зустріч виявилася щасливою для обох. Через рік копіткої роботи та тривалих експериментів Ернест виготовив «духи для жінки, які пахнуть, як жінка» – перший синтезований парфум з 80 компонентів, що не повторює запах якоїсь конкретної квітки, як було прийнято раніше. Дизайнери уклали золотисту рідину в кришталевий прямокутний флакон зі скромною етикеткою, що було своєрідною знахідкою – до цього флакони завжди мали хитромудру форму.
У 1924 році її партнером з парфумерного бізнесу став П’єр Вертеймер. У його руках було 70% компанії, тоді як самій Шанель належало лише 10% і 20% її подрузі Бадер. Спадкоємці Вертеймера і зараз продовжують керувати компанією. Наприкінці 50-х років Мерилін Монро публічно зізналася, що віддає перевагу Chanel №5 іншим ароматам. У цей час флакон парфумів Шанель продавався кожні 30 секунд.
Розкіш, слава, чутки, смерть
Знаменита двійка Шанель – спідниця по коліно та підтягнутий жакет із золотими гудзиками – з’явилася у 1923 році. Коко також зробила популярною маленьку чорну сукню, яку можна було носити як вдень, так використовувати у вечірніх образах, доповнивши її потрібними аксесуарами. Звичайно, чорні сукні були і до Шанель, але її варіант відповідав стандартам від кутюр. У 1923 році, в інтерв’ю Harper’s Bazaar вона сказала, що “простота є ключем до справжньої елегантності”.
Вона так і не вийшла заміж. Понад 30 років будинком Габріель Шанель був паризький готель Ritz. Вона залишалася там і за нацистської окупації, під час якої її критикували в антисемітизмі та гомофобії, звинувачували в інтимних зв’язках з нацистським офіцером. Останні роки життя Коко провела у Швейцарії, у місті Лузанн.
Шанель досягла того, про що мріяла в молодості – вона купалася в розкоші. Зустрічалася з художниками та аристократами, їздила на рибалку з герцогом Вестмінстерським, грала в карти з Уінстоном Черчіллем. Її квартира, що розташовувалась над фірмовим бутіком на Rue Cambon, була еталоном витонченості та ідеального смаку.
Вона казала: «Мода – це не просто одяг. Це атмосфера, що народжується із вітру. Хтось це відчуває інтуїтивно. Це в небі та на дорозі».
в 1929-1933 рр.., Справи у Коко пішли неважливо. Ускладнювала становище і друга світова війна, що насувалася. Пропозиція Шанель голлівудському продюсеру С. Голсуну «одягати» зірок його студії за 1 млн. доларів на рік відхилили, а продажі аромату Chanel №5 неухильно падали. І тоді 1939 року Шанель вирішила закрити свою справу, розпустивши всіх робітників. Тим часом моду знову почали диктувати чоловіки, і ті образи у жіночому одязі, які Коко так намагалася вигнати з подіуму у 20-х роках, знову поверталися.
У 1954 році у віці 70-ти років Габріель вирішує повернутися у світ моди. Вона знову відкриває свій бутік на Rue Cambon і незабаром виходить перша колекція за останні 15 років. У модних тенденціях 60-х повторювалися ідеї далеких 20-х, але крім Шанель їх розгледіти ніхто не міг. Незабаром вона повністю повернула свої права в індустрії моди. Туфлі із закритим носком та відкритою п’ятою, сумочки на ланцюжку та прикраси зі штучного каміння розходилися по всьому світу. У ці роки з’являється її знаменита модель, що увійшла в історію через трагедію. Це діловий костюм рожевого кольору, який одягла Жаклін Кеннеді у день замаху на Джона. Кожна модниця хотіла бути одягненою «від Шанель».
Коко Шанель померла 10 січня 1971 року, у своєму люксі в готелі Ritz у Парижі, залишивши наступникам безліч ідей і найбагатший простір для фантазій (чого варте одна лише «маленька чорна сукня», створювати варіації на тему якої можна нескінченно). Їй було 87 років. Дохід Будинку Chanel становив 160 млн доларів на рік.
Шанель сьогодні
Сьогодні будинок Chanel очолює Карл Лагерфельд, гідний спадкоємець великої мадемуазелі. Йому не складає ніяких труднощів зберігати неповторний стиль Chanel, адже його думка дивовижно схожа на думку самої Коко. Навіть творчу діяльність Лагерфельд почав подібно до великої кутюр’є – з музики (у дитинстві Карл грав на піаніно, але одного разу його матері набрид постійний шум, і вона порадила синові зайнятися малюванням). Як і Chanel, модельєр вважає, що одяг неодмінно повинен бути комфортним, і робить багато заради зручності клієнток. Наприклад, він витратив кілька років на розробку сумочки Body Friendly, яка ідеально гармонує з лініями жіночого тіла. Модельєр разюче пристосовує стиль Коко до сучасного світу і вдосконалює його. Твід, який так любила Мадемуазель, кутюр’є з успіхом комбінує з тюлем, внаслідок чого вироби стають напрочуд гнучкими. Він постійно додає в одяг нові деталі (необроблені краї, хутро, переплетені з шовкових ниток рукава та манжети), експериментує з довгою спідницею та рукавами, висотою каблука, доповнює образ неймовірними зачісками. Проте, всі колекції будинку Chanel є еталоном елегантності та гарного смаку. Класика залишається класикою, Лагерфельд лише трохи її модернізує.
На основі подій її життя на Бродвейській сцені було поставлено мюзикл «Коко», роль Шанель у якому виконала відома актриса Кетрін Хепберн. Існує також фільм, де мадемуазель зіграла французька актриса Марі Песье. У квітні 2007 року відбулася нова прем’єра п’єси Філа МакКінлі Creme de Coco.
За матеріалами: http://www.brandpedia.ru, http://www.fv.by
Офіційний сайт: www.chanel.com